Arrow
Arrow
Slider

Біля підніжжя карпатських гір, вкритих густим смерековим лісом, що могутньою синьо-зеленою стіною здіймається з півдня й південного заходу, у широкій долині, розкинувся Борислав. Його історія налічує шість століть.

IMG 20180214 0015

Колишнє село, а тепер частина міста Борислава – Тустановичі лежать у підніжжі двох карпатських гір – Буківця й Брудини, над однією відногою ріки Тисмениці, джерела якої в Карпатах. Тустановичі – мальовнича місцевість. Висока гора Буковець гордо дивиться на місцину, що розкинулася у її підніжжі. Мала гора Брудина поерита вересом, що цвіте в кінці серпня і у вересні. 

Першу письмову згадку про Тустановичі знаходимо в грамоті польської королеви Ядвіги від 19 березня 1387 р. Цією грамотою вона дарувала Тустановичі з монастирем, що називався Борислав, боярам Юркові та Ананієві Доброславичам. Завдяки монастирю діти заможних газд з найближчих околиць мали змогу отримати початкову освіту. Так сини мельника із Тустанович – Лаврентій і Стефан Зизанії здобули початкову освіту, а згодом стали відомими діячами української культури кінця XVI століття. 

З початком національно-визвольної війни 1648-1657 рр., в добу «Руїни» Річ Посполита посилює наступ на українство; особливо в Галичині. Важчим стає тягар кріпацтва, жорстокішим стає релігійне переслідування. Будь-яка освіта на українській мові підпадає під заборону. Навіть греко-католицькі священики втрачають можливість отримувати на належному рівні духовну освіту. Звичайною нормою стає передача духовнго сану від батька до сина, коли навчання богослужіння проходило в домашніх умовах. Через незадовільну богословську освіту чимало греко-католицьких священників у Східній Галичині наприкінці XVIII – на початку XIX ст. ледве могли прочитати літургічні тексти церковнослов’янською мовою. До 1777 року греко-католицькі священики навіть змушені були відробляти панщину.

Після австрійської анексії Галичини становище українців стало поступово докорінно змінюватися. В першій третині XIX ст. набули поширення, так звані, «тривіальні школи» при церквах, це була можливість впродовж трьох років здобути елементарну початкову освіту. Після революції 1848-1849 рр., вони стали чотирикласними, бо учні вивчали й основи сільськогосподарських практичних знань в галузі землеробства, садівництва, городництва, бджільництва.

Одразу після революції у багатьох містах і селах Галичини почали працювати недільні школи-читальні для дорослих. Навчання в них, як і в початкових школах, велося українською мовою. Утримання недільних і початкових шкіл австрійський уряд повністю переклав на плечі населення. Такими були початки нового шкільництва в Галичині у XIX ст. З цього часу ми маємо вже певні конкретні згадки про школу в Тустановичах. 

Бориславська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №5 зробила свій перший випуск учнів у 1952 році. Відповідно до ухвали ХІІ сесії Львівської обласної ради народних депутатів від 12.05.1993р. №228 школа знаходиться в комунальній власності Бориславської міської ради. 

Основні етапи розвитку такі: 1944р. – неповна середня школа, 1949р. – середня школа № 5.

Сьогодні Бориславська ЗОШ №5 – це навчально-виховний заклад І–ІІІ ступенів, в якому здобувають освіту 404 учні 1-11 класів. За 66 років школою підготовлено 168 медалістів. Понад 80 відсотків випускників стають студентами вищих навчальних закладів Львівщини та України.

Моя школа

"За матеріалами Юрія Семінського «Історія моєї школи», Борислав, 1998 рік"

На початку XIX ст. як і у всій Галичині, селяни-кріпаки Борислава й сусідніх сіл жили в безпросвітній темряві. Майже всі вони були неписьменні. Лише в 30-х роках XIX ст. в Губищах і Тустановичах було відкрито парафіяльні школи, де початкової грамоти навчали церковні дяки. Проте ці школи відвідувала дуже мала кількість дітей. Пани лякали селян, що коли ті стануть письменними, то їх забиратимуть до війська і вони позбудуться землі.

 Першу школу в Тустановичах засновано в 1830 році (Будівля збереглася до нашого часу).Школа була спочатку докласова, а потім мала чотири класи. В 1836 році школу в Тустановичах відвідувало 22 учні. ЇЇ було збудовано на кошти селян.

До першої світової війни Тустановичі були чисто українським селом і зберегли на відміну від Борислава український характер. Тут проживали такі заможні роди як Драгани, Когути, Терлецькі, Ваврики, Гаврилови, Вітвицькі, Попелі, Турові, Пільки й інші, які гідно й патріотично виховували своїх дітей, старалися дати їм високу освіту.

Мешканець Тустанович п. Ільків В.П. згадує, що в 20-х роках XX ст. українська народна школа була семи класовою. Директором школи був Петро Волошин, катехитом о. Юліан Андріянович та о. Омелян Мартинович. В школі викладали предмети: рахунки, руханка, українська мова, історія, польська мова, релігія.

В народній школі працювали місцеві вчителі п. Зубрицький, п. Кроль, п. Гавриляк. За спогадами мешканки Тустанович п. Магдалини Когут вчителі були дуже інтелігентні, патріотичні. В школі проводилися імпрези до Шевченківських днів. Багато випускників школи були учасниками знаного хору Тустанович, котрий виступав з концертами на честь Т.Г. Шевченка. Ці імпрези були дуже урочистими і мали великий успіх у мешканців. Пан Ільків та п. Когут згадують, що кожен тустановицький ґазда хотів бачити у своїх дітях освіченого, доброго господаря.

До 1928 року в Тустановичах існувала українська семирічна школа, яка була розміщена в двох корпусах (будівлі збереглися донині). В 1928 році було збудовано триповерховий корпус для польської школи (тепер це головний корпус СШ №5). Польська школа була чисельнішою за українську і української мови в ній зовсім не вивчали.

Мешканка Тустанович п. Ольга Катола пригадує, що коли вона прийшла в школу у 1935 році першою її вчителькою була п. Романюк. Діти зверталися до вчительки «прошу вчительки». Навчання було безплатне, діти мали зошити і підручники. В школі вже була бібліотека. Учні першого класу безплатно пили молоко. Уроки релігії проводив о. Андріянович. В неділю ходили до церкви разом з вчителем цілим класом. В школі була сувора дисципліна, за провину били по руках тонкою лінійкою. Школа давала добрі знання. Особливо запам’ятався танцювальний і хоровий гурток, яким керувала Ільків Марія Петрівна. Вона почала працювати з 1939 року. Директором школи в той час була п. Гаврилова. Марія Петрівну прийняли на роботу з умовою, що вона організує хор у нашій школі. Хор співав акапельно, інструменту не було. Крім того Марія Петрівна вела третій клас. Її перший урок був природознавство, на який запрошувалися вчителі і директор. Кожен новий вчитель у школі мав себе показати на першому уроці.

В 1940-41 навчальному році нова влада вирішила відкрити восьмий клас, але за відсутності учнів школа залишилася семирічною. Перед війною, згадує п. Ільків, тустановецька громада вирішила побудувати школу за рахунок своїх коштів – «складок». Був залитий фундамент і почалося будівництво, але війна перервала будівництво і воно вже не відновлювалося.

Під час німецької окупації українська школа продовжувала працювати. В школі навчалося 180 дітей. В тому корпусі, де була польська школа, за свідченнями мешканки Тустанович п. Яворської Мирослави, приміщення було зайняте німецькими військовими. Після звільнення Борислава від німецьких окупантів 10 вересня 1944 року відновилося навчання в новому корпусі, де перед війною була польська школа.

Котович Богдна Миколаївна згадує, що директором школи в той час був Мацан Володимир Іванович. Всі учні з української школи перейшли в новий корпус. Тепер вона стала українською з польським відділом. Половину учнів в перші післявоєнні роки складали поляки. В кінці 40-х років більшість з них виїхало в ПНР і школа стала повністю українською. Першою вчителькою, продовжує Богдана Миколаївна, була Демчина Ольга Владиславівна. Після війни приїхало дуже багато вчителів зі Східної України та росіян. Набула поширення російська мова, яку почали вивчати в обов’язковому порядку. Іноді в школі вивішували оголошення: «Сегодня мы разговариваем по-русски». Почала діяти комсомольська та піонерська організації. Державно-партійна ідеологія міцною рукою запроваджувалась в школі. Примусово насаджувався атеїзм, висміювалась побожність учнів та батьків. Школярів примушували приходити на так звані, «недільники», щоб вони не могли з батьками ходити до церкви.

Разом з тим збільшилася кількість предметів, що викладалися у4 школі. В старших класах викладалися історії Стародавнього світу, а також: логіка, економічна географія зарубіжних країн… Школа давала дуже добрі знання. Особливо запам’яталася робота драматичного гуртка під керівництвом вчительки української мови та літератури Войнович Анни Афанасіївни. Медичної служби в школі не було, медсестра приходила лише раз в тиждень на три години.

В 1949 році школу перетворили на середню загальноосвітню і відкрито восьмий клас. Саме з цього часу вона стала п’ятою. На той час в школі навчалося 290 учнів. Ася школа була розташована в колишньому польському корпусі, а два старі корпуси української народної школи були віддані в експлуатацію під медичне училище. В 1952 році відбувся перший випуск десятикласників.

Колишня учениця і вчителька СШ №5 Ольга Никифорівна См акула згадує, опісля 1946 року в школі розпочали викладати новий предмет – Конституція СРСР. Випускники в 1948 році здавали екзамени: українська мова та література, Конституція СРСР, математика. Ользі Никифорівні особливо запам’ятався вчитель української мови та літератури Ярослав Волонний, який давав дуже міцні знання. До місцевих вчителів зверталися «пане вчителю», а до приїжджих по імені і по-батькові. В 1955 році, вже вчителем, Ольга Никифорівна повернулася в рідну школу. Директором був Коворотний Іван Андрійович.

У 1957-58 рр., всі класи крім сьомого, восьмого і дев’ятого стали паралельними. Цього року школі повернули старі корпуси народної школи, звільнені медичним училищем. Туди перевели початкові класи. Кількість учнів постійно збільшувалася. Наповнювальність класів досягала 40 чоловік.

На початку 60-х років у зв’язку з розширенням трудового навчання міськвно зобов’язало адміністрацію школи побудувати типові майстерні. Стара майстерня знаходилась в дерев’яному приміщенні на подвір’ї школи. Вчитель трудового навчання Oліщук Микола Сергійович розповідає, що на виробничому навчанні дівчата й хлопці вчилися разом. Згідно програми старшокласники мали 10 годин на тиждень. На подвір’ї школи знаходилось невелике дерев’яне приміщення, в якому колись розміщувалась кузня, а в ті часи кімната завгоспа та підсобне господарство, де школа вирощувала кролів. В 1961-32 роках це приміщення було зруйноване і на його місці розпочали будівництво нового корпусу школи. Міськвно фінансувало новобудову, як одноповерхове приміщення для майстерень. В цей час директором школи був Дроб’язко Микола Кузьмич. Так як будівництво велось господарським способом, велику допомогу надавали учні старших класів, які виконували всі підсобні роботи. Коли підняли перший поверх, директор школи та педагогічний колектив домоглися зміни початкового проекту будови та її призначення. Обласний відділ народної освіти підтримав і профінансував цей проект. В 1964 році було завершено будівництво двоповерхового корпусу №2. Сюди на другий поверх перейшли шість початкових класів. На першому поверсі розмістили спортзал, який раніше знаходився в головному корпусі на першому поверсі де зараз розташована шкільна їдальня. У новобудові, також, розмістили біологічний кабінет, два кабінети німецької мови та медпункт.

В 1965 році було зруйновано дерев’яне приміщення, що перебувало в аварійному стані. Майстерня та шкільна бібліотека, які в ньому знаходились, були переведені у старе приміщення народної школи за річкою Лошанью. Один з корпусів старої народної школи за річкою вирішено було віддати лісництву під їдальню, з умовою, що вони будуть готувати їжу і для учнів школи. В цьому ж році створено 12 квіткових клумб і покрито асфальтом 5000 кв. м подвір’я школи.

Вчителька німецької мови Маркович Стефа Михайлівна розповідає, що в 1963-64 рр., було закладено алею випускника, яка до недавнього часу прикрашала вхід на подвір’я школи. В цьому ж році було збудовано шкільну теплицю. Вчителька трудового навчання Турів Неля Романівна пригадала, що ще в 1955 році за стадіоном, який розміщений на, так званій, Гартенберговій горі було посаджено перші дерева шкільного саду і розбито місце під навчально-дослідні ділянки та географічний майданчик. В 1967 році при огляді комісії Львівського облвно шкільний географічний майданчик був відзначений грамотою, як кращий в області.
В 60-х роках було посаджено 60 плодових дерев; для школи було придбано автомашину ГАЗ-51, яку у 80-х роках було передано СШ №2. В ці роки значно зросла кількість учнів. Наприклад, в 1965 році в школі навчалося 636 учнів.

В нотатках директора школи Дроб’язка Миколи Кузьмича зазначено, що до відкриття корпусу №2 для початкових класів школа змушена була працювати в дві зміни. В середині 60-х років було створено і обладнано хімічний, фізичний та біологічний кабінети. Створено міцну базу для трудового навчання. В школі працювала слюсарня, столярна й швейна майстерні. Всю територію школи було обгороджено металевою сіткою довжиною близько 1200 погонних метрів. Поряд зі школою створено і обладнано спортивний і військовий комплекс. Побудовано тир для проведення практичних занять з військової підготовки учнів 9-10-х класів.

В 1970 році підшефним підприємством НДІ «Хлорпроект» переобладнано в головному корпусі школи приміщення колишнього спортзалу під їдальню. Тепер учні дістали можливість отримувати гарячу їжу безпосередньо в школі.

Великої шкоди завдала повінь 1974 року. Річка Лобань вийшла з берегів і приміщення школи опинилося під загрозою. Після повені облвно провело фінансування будівництва дамби для укріплення берегів річки поряд із школою.

В 1980 році між двома корпусами школи було закладено дендрарій. Вся школа тонула в зелені та квітах.

За всі післявоєнні роки свого існування середня школа №5 запам’яталася її випускникам, як школа, що давала добрі і міцні знання. Тривалий час працював у школі драматичний гурток. Не припиняв роботи хоровий гурток. За всі роки Радянської влади школа зберегла свій український характер. В 1990 році в школі була припинена діяльність піонерської та комсомольської організації. Тустановицька школа одна з перших у місті Бориславі включилася у процес національного відродження. В школі має місце практика відзначення пам’ятних дат з української історії позакласними заходами і урочистими загальними шкільними лінійками. Велику роботу по національному вихованню проводять всі педагоги школи. Великою повагою у місті Бориславі користується шкільний хор хлопчиків під керівництвом вчителя музики Хоп’яка Ігоря Михайловича. Ансамбль хлопчиків та дівчат разом з хором часто запрошують для виступу під час проведення загальноміських свят.

Великі зміни відбулися в школі з моменту проголошення України незалежною державою. В школу повернулася історія України, як один з основних предметів. Втратила обов’язковість вивчення в школі російська мова. З’явилися і цілком нові предмети: Українське народознавство, Основи правознавства та Конституція України, зарубіжна література, інформатика, Основи економічних знань, Основи християнської моралі.

Тісний зв’язок підтримує школа з парохом о. Мельником, який постійно цікавиться життям школи (на даний момент проживає у м. Чикаго, США). Кожної п’ятниці у місцевій церкві Преображення Господнього відбуваються богослужіння за участю дітей та вчителів школи.

Зараз у СШ №5 м. Борислава працює 39 вчителів і навчається 500 учнів.

"За матеріалами Юрія Семінського «Історія моєї школи», Борислав, 1998 рік"

Серед випускників Бориславської ЗОШ №5 є велика кількість висококваліфікованих працівників різних галузей господарства, державних службовців, педагогів, лікарів, інженерів, підприємців та ін.

 Випускники, якими ми пишаємося:

  • Вадим Шмирьов - доктор математичних наук, професор Новосибірського університету;
  • Роман Чайковський - член Спілки художників України, головний архітектор Монетного двору;
  • Роман Зарицький - член спілки художників України;
  • Андрій Косило - кандидат юридичних наук, адвокат, викладач Люблінського університету (Польща);
  • Олег Іванчук - кандидат технічних наук, доцент кафедри фотограмметрії «Львівської політехніки»;
  • Володимир Грудз
    - доктор технічних наук - професор;
    - лауреат державної премії;
    - дійсний член української нафтогазової академії. Завідувач кафедри Івано-Франківського університету нафти і газу.
  • Смакула Стефан Никифорович
    - вчитель-методист, відмінник народної освіти, викладач фізики;
    - заввідділом освіти Лановецького району, Тернопільської обл
  • Олеся Остафіль - кандидат економічних наук, доцент Львівського університету ім. Івана Франка;
  • Богдан Завідняк - український поет, перекладач і науковець, кандидат філософських наук, доктор філософії, доцент кафедри філософії Українського католицького університету;
  • Касюхнич Володимир - кандидат економічних наук;
  • Дидинська Марія Романівна - кандидат філологічних наук, доцент, методист вищої категорії Інституту модернізації змісту освіти МОН України;
  • Бутов Андрій Миколайович - кандидат економічних наук, доцент, заступник декана;
  • Марія Ільницька - майстер спорту України міжнародного класу з пауерліфтингу, чемпіонка України 2011 та 2015 років, чемпіонка Європи 2015 року, бронзова призерка чемпіонату світу 2015 року.

 


1926 р. Батьківський комітет у Тустановичах
8
Дитячий садок у Тустановичах
23

1937 р. Дитячий садок на літніх канікулах
11
1937 р. Дитячий садок на літніх канікулах
12
 
 
15 липня 1931 р.  Біля ІІІ-го корпусу "Зелена школа" - Учасники художньої самодіяльності
1

1945 р.9

Перша половина 20 ст.
10

1952 рік
1952
 
1957 рік

IMG 20180203 0004

 Вчителі. І ряд (зліва направо):
- Іващенко Іван Лукич
- Матвеєва Зінаїда Феофанівна
- Бориславський Іван Петрович
- Кармазин Галина Семенівна
- Коворотний Іван Андрійович
- Богданова Єлизавета Калінічна
- Леськів (Хлібкевич) Ярослава Антонівна
 Учні. І ряд (згори):
- Гошовський Євген
- Городиський 
- Тустановський
- Герич Ярослав
- Федорчак Іван
- Гнатко
- Сорочак Євген
 Учні. ІІ ряд (згори):
- Хлібкевич Нестор
- Свищ Віра
- Мироненко
- Мотовиляк Богдан
- Желем Надія
- Патин Володимир
- Зарицька Уляна
- Сенько Євген
- Нікельська Орися
- Періг Роман
- Крушельницька Оксана
- Герман Іванна
 
1958 рік
IMG 20180428 0001

Фото наших вчителів - 10.10.1959 рр.

1 photo

І-й ряд (зліва на право):
1. Піцикевич Василь Іванович - голова батьківського комітету.
2. Карпенкова Тетяна Юхимівна - вч. I-IV кл.
3. Коворотний Іван Андрійович - директор.
4. Богданова Єлизавета Калінічна - вч. німецької мови.
5. Бороздіна - завуч, вч. історії.
6. Димчина Олена Владиславівна - вч. I-IV кл.
7. Димчина Кость Федорович - вч. історії.

 

ІІІ-й ряд (зліва на право):
1. Колоколова Ольга Давидівна - вч. німецької мови.
2. Іващенко Іван Лукіч - вч. фізичної культури.
3. Кармазин Галина Семенівна - вч. математики.
4. Олійник Микола Сергійович - вч. трудового навчання.
5. Кушнір Галина Іванівна - піонервожата.
6. Макєєв - вч. математики.
7. Матвєєва Зіна Феофанівна - вч. російської мови.
8. Мацан Володимир Іванович - вч. математики.
9. Королько Олена Михайлівна - вч. I-IV кл.
ІІ-й ряд (зліва на право):
1. Хлібкевич Ярослава Антонівна - вч. фізики.
2. Королишин Мирослава - секретар.
3. Смагула Ольга Нікіфорівна - вч. I-IV кл.
4. Рахманкіна Зоя Андріївна - вч. географії.
5. Бачинська Льонгіна Петрівна - вч. I-IV кл.
6. Бориславська Ольга Костянтинівна - вч. I-IV кл.
7. Пільків Марія Петрівна - вч. I-IV кл.
8. Величко Неля Олексіївна - вч. хімії.
9. Войтович Анна Афанасівна - вч. української мови.
10. Ваврик-Драган Галина Федорівна - бібліотекар.
11. Богун Ірина Семенівна - вч. I-IV кл.
12. Даньків Неля Іванівна - вч. української мови.

 

001

 

00214


1963-1964 рр. Учні 10-го класу СШ №5.
1963 64 min
1. Мотовиляк Люба
2. Гринчак Христина
3. Мелько Дара
4. Королик Віра
5. Боженко В.В. - вч. історії
6. Дроб’язко - директор
7. Мірошниченко Зоя Андріївна - кл. керівник
8. Матвєєва Зінаїда Феофанівна - вч. рос. мови
9. Берещак Христина
10. Лобода Стефа
11. Хорт Володимира
12. Свищ Орися
13. Ільків Зеновія
14. Шевчук Лариса
15. Матківська Арета
16. Піцикевич Люба
17. Муліцька Христина
18. Слюсар Христина
19. Волянська Орися
20. Пільків Уляна
21. Королик Реня
22. Ільницька Данута
23. Яворська Арета
24. Мацак Марія
25. Бабич Юрій
26. Смакула Степан
27. Капмазин Мирон
28. Богданов Любомир
29. Герич Орест
30. Дмитренко Василь
31. Ільків Ігор
32. Томан Олег
33. Панасенко Богдан
34. Козак
35. Грудз Володимир
36. Онисько Юрій

1968 рік
1968

1970 р. Педагогічний колектив школи

16


1975 рік, 9 клас

003


 1975 рік, травень, останній дзвоник

111111IMG 20180309 0003

 

2222222IMG 20180309 0002


 
004
 

 24 травня 1975 р. 8 клас
1975

1977 рік
1977 011977 02
2
3

19 квітня, 1980 рік. Висаджування дерев у дендрарій
IMG 20180221 0024

1980 рік, 2-А клас
IMG 20180221 0021

1 вересня, 1981 рік
IMG 20180221 0023

1981 рік
006
 
007
 
 

 
1981 рік, випуск 3-а класу
1981

1 вересня, 1984 рік, 1-А клас
 IMG 20180221 0027

21.04.1984 рік. Квітневий суботник
IMG 20180221 0025

1985 рік. Перший-нульовий клас. Спальна кімната
1985

1985 рік. Перший-нульовий клас Демків О.М.
1985 02

1985 рік, 6-А клас
005
 
1985-1986 н.р. 2-А клас
IMG 20180221 0028

 1986 р. 3-А клас
IMG 20180221 0031

1987 р, 1-А клас
IMG 20180221 0029

  1 вересня 1987 рік
IMG 20180221 0026

1987 рік, 3-Б клас, Остафіль О.М.
1987

1970 р. Засідання педагогічної ради
15
1988 рік, 10 клас
1988 01
 
1988 02
 
1988 03

1991 р, 1-А клас
IMG 20180221 0030
IMG 20180221 0012

1991 рік
IMG 20180221 0009
 
IMG 20180221 0011
IMG 20180221 0010
 
1994 рік
1995
IMG 20180203 0014

IMG 20180211 0002

IMG 20180212 0004
 

 
 
008

 
 Випуск 11 класу, СШ №5, 1995 рік
1995 випуск 11 кл min