Роман Іванович Дашкевич народився 6 грудня 1892 р. в с. Тустановичі на Львівщині.

Майбутній патрон українських артилеристів походить з роду, представники якого з давніх-давен захищали українську землю. Так Остафій Дашкевич (1455–1535) був одним із перших організаторів запорізького козацтва.

Батько о. Іван Дашкевич призначений в жовтні 1892 року, незадовго до народження сина Романа, був довголітнім парохом Тустанович. Храм Преображення Господнього в Тустановичах  збудовано архітектором-інженером Мельничуком на місці старої дерев’яної церкви і посвячено 1908 року за пароха о. Івана Дашкевича.

Ще в 1912 р. юний Дашкевич став одним із організаторів спортивного товариства «Січ», яке згодом влилося до Легіону УСС. Тоді ж він познайомився з Оленою Степанів, яка командувала жіночою чотою – в майбутньому вона стала легендарною жінкою-воїном, а ще згодом дружиною Романа Дашкевича.

Під час Першої світової війни – офіцер австро-угорської  армії, 1915 потрапив до російського полону, перебував у Забайкаллі. Навесні 1917 втік до Києва. Став одним з організаторів Галицько-буковинського куреня січових стрільців (листопад 1917), перетвореного в курінь Січових стрільців, голова Стрілецької ради (січень 1918). Брав участь у боях за Київ у січні 1918. За Української Держави – командир батареї у Запорізькому корпусі. Під час антигетьманського повстання 1918 р. командував гарматним полком у складі Окремого загону Січових стрільців. Командир гарматної бригади Січових стрільців. Після поразки української революції 1917–1921 перебував в еміграції в Чехословаччині та Австрії, співорганізатор Української військової організації (1920). 1921 повернувся до Галичини, закінчив Львівський університетт, здобув ступінь доктора права, працював адвокатом. 1921–1922 відновив організацію товариства "Січ" у Галичині, а після заборони товариства польською владою 1926 очолив  спортивно-гімнастичне товариство "Луг" (1926–39). Редактор журналів "Січові вісті" (1922–24), "Вісті з Лугу" (1926–39). Від 1943 мешкав у Австрії, брав активну участь у громадсько-політичному житті.

 

Олена Іванівна Степанів (псевдо — Олена Степанівна) народилася 7 грудня 1892 року в с. Вишнівчик, Перемишлянський повіт (нині - Перемишлянський район), Львівська область в сім'ї священика УГКЦ о. Івана Степаніва

З 1910 р. навчалася у семінарії Українського педагогічного товариства (м. Львів). Була членкинею організації «Пласт». 1912 р. вступила до Львівського університету на філософський факультет, студіювала історію та географію. У студентські роки брала активну участь у діяльності товариства «Сокіл» (очолила його першу жіночу чоту у Львові). Закликала жінок брати активну участь у громадському, політичному та військовому житті. Відтоді стає у ряди організації «Січові Стрільці −2». Відзначилася відвагою у боях за гору Маківку (квітень—травень 1915), згодом стала хорунжим. 29 травня 1915 р. під час бою під Лисовичами на Болехівщині потрапила до російського полону. 1915–1917 рр. перебувала як полонена в Ташкенті. Квітень 1917 — повернулася до Галичини Була одним із організаторів Листопадового повстання 1918 р., брала активну участь в українсько-польській війні 1918–1919 років (четар Української Галицької Армії). Референт преси в Державному секретаріаті закордонних справ ЗУНР. 1919 р. з дипломатичною делегацією відбула до Відня. 1920 року вийшла заміж за Романа Дашкевича. В 1926 році в сім'ї народився Ярослав Дашкевич - в подальшому відомий український історик, археограф, автор понад 1700 наукових та публіцистичних праць, представник школи Михайла Грушевського, в'язень сталінських концтаборів. 1919–1921 рр. навчалась у Віденському університеті. З 1922 р. викладала історію та географію у Львівській гімназії сестер-василіянок та Львівському таємному українському університеті. Член Наукового товариства ім. Т.Шевченка. З 1939 р. працювала в установах АН УРСР. З 1945 до арешту 1949 року — доцент Львівського університету. 20 грудня 1949 — арешт і відправлення до мордовських таборів. 1956 — звільнена за станом здоров'я, повернулася до Львова, де прожила до кінця життя. Похована на Личаківському цвинтарі

Олена Степанів - перша в світі жінка, офіційно зарахована на військову службу у званні офіцера, була нагороджена срібною медаллю Хоробрості та Військовим хрестом.

В майбутньому при зміні назви школи громада Тустанович та колектив школи висловлює сподівання, що Бориславська гімназія №5 буде названа на честь генерала-хорунжого УГА Романа Дашкевича.